Ващеня Іван

Іван Петрович Ващеня, солдат, позивний "Доктор"

Фото без опису Народився 6 лютого 1975 року в селі Тельчі Маневицького району Волинської області.

Людина із сонцем за плечима — саме таким він запам’ятався усім, хто його знав. Мав гарний голос, любив співати та грати на гітарі. Жоден сільський концерт не обходився без його пісень. Любив свій маленький рідний куточок, свою сім’ю, тварин, тому і обрав професію ветеринара. Усміхнений та привітний, такий, як на світлині, образ продовжує жити у серцях рідних, близьких, знайомих.

Виростав з чотирма братами. Закінчив школу в рідному селі Тельчі та Рожищенський ветеринарний коледж.

25 листопада 1997 року створив сім’ю, з дружиною Людмилою ростив доньку Христину та сина Максима.

Професійну стежку Іван Ващеня вибрав не відразу. Школярем хлопець мріяв вступити до військового училища, хоча й не любив носити військову форму, а став ветлікарем.

Через майже два десятки років доля втілила у життя його дитячу мрію, проте занадто дорогою ціною…

У 1997-му Іван Ващеня закінчив Рожищенський зооветеринарний технікум. За розподілом потрапив на роботу в Турійський район, у колгосп «Волинь» на посаду ветеринарного фельдшера ферми села Туричани.

У 2011-му господарство розпалося, тож чоловік брався за будь-яку роботу, аби у домі був достаток. Добудував дім, був майстром на всі руки. Власне поле та чимале господарство не давало великих прибутків. А за лікування тварин чи допомогу односельцям по господарству він і не завжди брав гроші. Тож довелося скуштувати заробітчанського хліба у польських фермерів.

30 березня Іван Ващеня повернувся з Польщі. А 10 квітня о 23 годині зателефонували і повідомили про призов. Хоч рідні відмовляли його та він був непохитний і рішенні й казав: «Якщо не я, то хто?».

11 квітня його мобілізували, він потрапив до 51-ї окремої механізованої бригади і того ж вечора чоловік вже був на Рівненському полігоні. На перший день Великодня Людмила з дочкою Христиною ще відвідали його на Рівненщині. А востаннє бачилися з Іваном на початку травня, коли на два дні той приїхав додому у відпустку.

— По декілька разів на день набирала його номер, аби дізнатися, що все з ним гаразд, що Ваня живий, — розповідає дружина Людмила. — Він ніколи не жалівся, говорив, що у нього все добре, що їдять таке, що й ми ще не їмо. Не хотів, щоб ми хвилювалися і завжди говорив: «Не переживай, все буде добре». Вже потім від родини командира Володимира Крохмаля я дізналася, що було їм дуже важко, не завжди вистачало харчів і води.

17 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив в оточення. Український танк підбили, снайпери розбили приціли і перископи, машина опинилась в безпорадному стані. Стріляти можна було тільки навмання, танк ще зробив останній гарматний постріл у бік будинку, з якого били снайпери, сподіваючись поцілити в гранатометників, але, на жаль, безуспішно. Через мить по броні вже стукали прикладом, а ще через хвилину пролунав «хлопок», із дула повалив спочатку дим, а потім вогонь. Потім від побратимів дружина дізналася, що екіпаж танку, де був Іван, вів бій з рашистами протягом 10 годин.

20 червня 2014 року літаком військово-транспортної авіації тіло Івана Ващені доправили з Харкова до Луцька. Людмила до останнього не вірила, що то він. Тому наполягла, щоб відкрили труну. Його вуса, залисини, руки… Це був її Іван…

Під’їжджали до Дуліб близько опівночі, ще здалеку було помітно доріжку з вогників. Це живим ланцюгом на півкілометра по обидва боки дороги з лампадками в руках вишиковувались люди, щоб віддати Герою останню шану. Від мосту до самої церкви чоловіки несли труну земляка на руках.

Саме такий страшний відголосок війни приніс Іван на рідну землю.

Іван Ващеня був першим Героєм Турійської громади, який загинув на війні.

Військові нагороди та відзнаки:

орден «За мужність» III ступеня (посмертно)

Публікації про Івана Ващеню:

Ващеня Іван

Код для вставки на сайт

Авторизація в системі електронних петицій

УВАГА!