Лапчук Олександр
Олександр Степанович Лапчук, сержант, позивний "Лісник"
Народився і проживав у селі Соловичі на Волині. Навчався у Соловичівській восьмирічній та Турійській середній школах.
У 1982–1984 роках проходив строкову військову службу в Чехословаччині. Був командиром відділення радіотелефоністів, тоді ж отримав звання сержанта.
Після навчання у Володимир-Волинській автошколі (Волинський обласний автокомбінат, 1985 рік) із 1985 по 2000 роки працював водієм у місцевому радгоспі, який згодом було реорганізовано у відкрите сільськогосподарське акціонерне товариство «Срібниця».
У 1987 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснив чимало бойових виїздів.
Із 2002 по 2007 роки працював завгоспом у Соловичівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів.
Олександр Степанович також займався бджільництвом, у молоді роки грав за сільську футбольну команду. Мав активну громадянську позицію — тричі обирався депутатом сільської ради.
Із 2007 року працював водієм у державному підприємстві «Турійське лісове господарство» (нині — філія «Володимир-Волинське лісомисливське господарство»), де займався транспортуванням деревини. За багаторічну сумлінну працю був нагороджений численними грамотами та подяками. Посмертно удостоєний відзнаки Державного агентства лісових ресурсів України «Відмінник лісового господарства України» та почесної відзнаки Товариства лісівників України «Лісівнику України — за мужність і героїзм».
Олександр Степанович неодноразово брав участь у навчальних зборах резервістів. Востаннє — у жовтні 2021 року. Тож у перший день повномасштабного вторгнення разом з односельцями без вагань долучився до лав Збройних сил України.
Служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Мав позивний Лісник. Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника. Разом із побратимами боронив Київську, Миколаївську та Запорізьку області.
Сержант Олександр Лапчук на позивний Лісник загинув 15 травня 2022 року під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого обстрілу поблизу села Левадне Запорізької області. Воїну було 57 років.
Поховали Олександра Лапчука на кладовищі у рідному селі Соловичі на Волині.
Спогади про Олександра Лапчука:
Світлана, дружина:
"Саша мав золоту душу, щире серце і вмілі руки, був надійною опорою і порадником, особистістю неординарною, яскравою та енергійною, не боявся ніколи і нікому висловлювати свої думки. Ми дуже сумуємо за ним. Так не вистачає його щедрості, доброти і привітної усмішки. Порожньо стало у хаті і в наших серцях та пам’ять про нього не згасне ніколи. Тепло його душі залишилось із нами. Спасибі за разом прожиті роки. Любимо його, пишаємось ним. Саша завжди був і залишатиметься нашим Героєм."
Володимир Лапчук, брат:
"Саша залишиться в моїй пам’яті як життєрадісна, весела, добра людина. Він був надійним другом, завжди можна було розраховувати на його допомогу. Багато спільних спогадів залишаться у пам’яті назавжди. Брат любив бути у компанії, відвідував футбольні матчі на стадіоні у селі, з друзями ходив у баню. Щирий, відверто казав свою думку, не боявся брати на себе відповідальність. Хоча Саші вже немає поруч, я завжди про нього пам’ятатиму."
Олеся Лапчук, дочка:
«Тато був добрим, життєрадісним, щирим і справедливим. Проводили разом багато часу, тому зараз його дуже не вистачає. Він завжди мав відповіді на усі мої запитання. А ще знав багато цікавих і веселих історій, жартував і піднімав настрій. По можливості, допомагав людям, завжди вітався з усіма на вулиці. Він не прагнув здаватися якимось іншим, навмисне бути у центрі уваги, не робив щось показово. Тато завжди був собою, був справжнім. Мабуть, він пішов у перший день добровольцем, бо не міг не піти, але нам важко без його підтримки і допомоги, я дуже за ним сумую.»
Оксана Янишин, колега:
«Олександр Степанович – мій колишній колега. Він багато років пропрацював в лісовій галузі. Знав, любив і шанував свою роботу, свою родину, старався, щоб їм було якнайкраще. Дійсно, це була Людина з великої літери. Дуже хороший, дуже справедливий чоловік».
Віталій Сітарук, друг, побратим:
«Я давно знав Сашу, це – мій друг. Який він був у житті, таким був і на війні. Він любив Бога, молився за хлопців, щоб все було добре, ніколи цього не забував. В Євангелії написано про те, що немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх. Бо любити Бога – то любити людей. І він помер за людей, за всіх нас. Він був справжньою Людиною з великої літери. Він загинув Героєм».
Юрій Зеленчук, командир:
"Із Сашею я познайомився 24 лютого 2022 року, коли нас призвали. Відповідальна людина: що не скажеш – він зробить, а якщо не знає – запитає і скаже: «Покажи мені і навчи». Як треба було йти в розвідку, то Саша казав: «Звичайно, йду». Цікавився, яка була зброя, як її використовувати. Коли дали більше кулеметів (ПКМ), я запитав про те, чи буде він кулеметником, і у відповідь почув: «Добре, буду». Коли в Миколаївській області вперше скинули на нас касетні міни, «Лісник» швидко і правильно зорієнтувався за ситуацією, повів за собою у безпечне місце кілька людей. Був дуже хоробрим.
Жили як одна сім’я, коли Сашу хотіли від нас забрати, запропонували посаду водія, але він відмовився, сказав, що я від вас нікуди не піду, залишаюсь із вами до кінця. Саша з цивільного життя різко потрапив в іншу обстановку, але не злякався, не панікував. Коли виникла потреба – у ньому пробудився воїн, коли країна попросила – він став на захист. Я радий, що він в мене був як друг, як батько для нас. Я радий, що з ним служив. Він був Людиною з великої літери…»
Володимир Лаврук, побратим:
«Дуже людяний був, завжди за всіх переживав: щоб холодні не були, голодні не були. Не замовкав ніколи, ми жартували: «А він коли спить, то говорить чи ні?». Коли порізали дерева, щоб накрити бліндаж, то жартували, що зараз вам «Лісник» штраф випише. Весела по житті людина».
Військові нагороди та відзнаки:
- орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
- пам’ятна відзнака 14-ї ОМБр "Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно)
Публікації про Олександра Лапчука:
-
Турійщина попрощалася із Героями-земляками Ярославом Кашубою та Олександром Лапчуком
-
Загинули від одного пострілу: спогади про двох бійців з Волині, які полягли на Запоріжжі
-
У другу річницю загибелі вшановуємо пам’ять мужніх воїнів Ярослава Кашуби та Олександра Лапчука
-
У Соловичах відбувся футбольний турнір, присвячений пам’яті загиблих захисників України
-
У Турійському ліцеї відкрили Стіну пам’яті загиблим Захисникам України
-
Родини загиблих воїнів Князівської бригади отримали пам’ятні відзнаки
-
Ми пам’ятаємо: минуло чотири роки з дня загибелі соловичан Ярослава Кашуби та Олександра Лапчука
