Кізун Петро
Петро Миколайович Кізун, старший солдат
Народився 6 липня 1973 року в селі Ставок Турійського району Волинської області. Виховувався у багатодітній родині, де батьки працювали в місцевому колгоспі. У 1980 році Петро пішов до першого класу Кульчинської початкової школи, а згодом продовжив навчання в Турійській школі (Містечко), де здобув неповну середню освіту.
У 1988 році вступив до Луківського СПТУ, яке закінчив за спеціальністю «тракторист-машиніст широкого профілю». Після училища працював у колгоспі, звідки був призваний до армії. Службу проходив на території росії, у місті Воронеж. Відслуживши два роки, повернувся до Кульчина й знову влаштувався працювати в колгосп.
Батько Петра, знаний на всю округу коваль, передав синові своє ремесло. Петро працював разом із батьком, а згодом – трактористом. Він був трудолюбивим, скромним, відповідальним чоловіком.
З часом Петро створив власну родину. Одружився з Лесею, став вітчимом для її двох синів від першого шлюбу, а згодом у подружжя народився спільний син Іван. Родина оселилася в селі Градиськ Камінь-Каширського району, звідки походила Леся. Разом вони збудували дім і вели велике сімейне господарство. Петро дбав про рідних, працював на різних роботах — на пилорамі, охоронцем на ставках — робив усе, щоб забезпечити сім’ю.
З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році Петро без вагань вступив до лав роти охорони. Згодом був мобілізований до Збройних сил України. Служив у складі Першого стрілецького батальйону 14-ї окремої механізованої бригади у званні старшого солдата, мав військову спеціальність «водій-санітар». З 9 травня 2022 року воював у гарячих місцях на Донеччині.
31 липня 2022 року біля населеного пункту Соледар Донецької області Петро загинув під час виконання бойового завдання. Як згодом розповіли дружині, Петро загинув, прикриваючи собою побратима, який при нагоді віддвідує сім’ю свого рятівника і приходить на могилу до друга.
Однокласники пам’ятають Петра як спокійного, добродушного, трохи несміливого, дуже товариського хлопця. Його поважали всі — за щирість, за простоту, за добру вдачу. Ніхто не міг і уявити, що звичайний сільський хлопець, з яким колись гралися на перервах, першим піде захищати рідну землю, і повернеться Героєм.
Не стихає біль у серцях батьків, дружини, сина... Мама Петра й досі пече пухкі пироги, які він так любив у дитинстві, ніби чекає, що ось-ось він переступить поріг...
3 серпня 2022 року Петра Кізуна з усіма військовими почестями поховали в селі Градиськ. Уся громада вийшла провести свого Героя в останню земну дорогу під звуки Гімну, зі сльозами, з молитвами.
Вічна пам’ять і шана герою!
Військові нагороди та відзнаки:
- орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
- пам’ятна відзнака «Князівський хрест Героя. Навіки в строю» (посмертно)
Публікації про Петра Кізуна:
