Книга пам’яті: 11 років тому на Турійщину вперше надійшла звістка про загибель земляка у російсько-українській війні
Сьогодні, в 11 роковини загибелі нашого земляка Івана Ващені у російсько-українській війні подаємо допис з інтернетресурсу "Небесний Легіон".
«Людина із сонцем за плечима» – так влучно охарактеризувала нашого земляка Івана Ващеню журналістка Людмила Власюк. За словами родини та односельців, він дійсно був сонячним промінчиком.
Професійну стежку Іван Ващеня вибрав не відразу. Школярем хлопець мріяв вступити до військового училища, хоча й не любив носити військову форму, а став ветлікарем. Через майже два десятки років доля втілила у життя його дитячу мрію, проте занадто дорогою ціною… У 1997-му Іван Ващеня закінчив Рожищенський зооветеринарний технікум. Уродженець села Тельчі Маневицького району за розподілом потрапив на роботу в Турійський район, у колгосп «Волинь» на посаду ветеринарного фельдшера ферми села Туричани. У 2011-му господарство розпалося, тож чоловік брався за будь-яку роботу, аби в домі був достаток. Власне поле та чимале господарство не давало великих прибутків. А за лікування тварин чи допомогу односельчанам по господарству він і не завжди брав гроші. Тож довелося скуштувати заробітчанського хліба у польських фермерів.
За словами дружини, 30 березня Іван повернувся із Польщі, а 10 квітня о 23 годині зателефонували та повідомили про призив. 11 квітня його мобілізували, він потрапив до 51-ї окремої механізованої бригади, і того ж вечора чоловік був уже на рівненському полігоні. На перший день Великодня дружина Людмила з дочкою відвідали його на Рівненщині. А востаннє вони бачились на початку травня, коли на два дні Іван прийшов у відпустку.
По декілька разів на день набирала дружина його номер, аби дізнатись, що все з ним гаразд, що Ваня живий. Він ніколи не жалівся, говорив, що у нього все добре. Не хотів, щоб сім’я хвилювалася. Вже потім від родини командира Володимира Крохмаля вони дізналися, що було їм дуже важко, не завжди вистачало харчів та води. Іван проходив службу у танкових військах на Житомирщині, тож за розподілом потрапив у 128-му гірськострілецьку Мукачівську дивізію. Розповідав, що в Конотопі їм дали танки, а вже звідти вони відправились на Луганщину, до місця своєї загибелі… Обставини загибелі нашого земляка по-різному висвітлюють ЗМІ та очевидці. Ось, що ми про це знаємо. Український танк підбили, снайпери розбили приціли і перископи, машина опинилась в безпорадному стані. Стріляти можна було тільки навмання, танк ще зробив останній гарматний постріл у бік будинку, з якого били снайпери, сподіваючись поцілити в гранатометників, але, на жаль, безуспішно. Через мить по броні вже стукали прикладом, а ще через хвилину пролунав «хлопок», і з дула повалив спочатку дим, а потім вогонь. Потім від однополчан дружина дізналася, що екіпаж танку, де був Іван, вів бій з рашистами протягом 10 годин. Ще коли під Волновахою розстріляли багато волинських хлопців, їй повідомили, що Ваня теж загинув. Потім він ще жартував з цього: «Передай дулібцям, що не дочекаються, я вернуся живим »…
20 червня літаком військово-транспортної авіації тіло Івана Ващені доправили з Харкова до Луцька. Людмила до останнього не вірила, що то він. Тому наполягла, щоб відкрили труну. Голова його була вся побита та прострелена, впізнати було важко, та це був він… Його вуса, залисини, руки… Це був її Іван…
Під’їжджали до Дуліб близько опівночі, жінка бідкалась, хто ж допоможе в таку пізню пору занести до церкви. Ще здалеку помітила доріжку з вогників. Це живим ланцюгом на півкілометра по обидва боки дороги з лампадками в руках вишикувались люди, щоб віддати герою остання шану. Від мосту до самої церкви чоловіки несли труну земляка на руках. Саме такий страшний відголосок війни приніс Іван на рідну землю. Бо до цього всім нам здавалось, що війна далеко, а тепер вона, здавалось, підійшла зовсім близько. Наступного дня був велелюдний похорон, якого не бачило село.
Кажуть, Бог забирає до себе найкращих. Отець Ігор, настоятель храму с. Дуліби, розраджуючи сім'ю, сказав слова, які запали в душу Людмили: «Як тут формують армію, так і Бог створює свою. А для цього йому потрібні світлі та чисті душі.»
Повна версія за цим посиланням: https://legion.memorial/.../461_vashcenya-ivan-petrovich
