Потапюк Олександр

Олександр Миколайович Потапюк, старший солдат, позивний "ОДІН"

Народився 10 лютого 2000 року в селі Кульчин Турійського району Волинської області. У 2007 році пішов до першого класу Кульчинської середньої школи. Був надзвичайно щирою та світлою дитиною — веселий, активний, вихований, добре вчився. Він був улюбленцем  дідуся Василя. Разом вони пасли худобу, ходили до лісу по гриби, займалися господарством. У родині його ніжно називали Сашиком.

Маму Олександра життя випробувало на міцність — сина вона виховувала сама. Після смерті дідуся важливу роль у формуванні характеру Сашка відіграв дядько й хрещений Володимир. Разом вони ходили на нічну риболовлю, заготовляли сіно, майстрували дитячий майданчик біля багатоповерхівки, садили сад. І досі шумлять ті берізки, що посадив Сашик — вони живуть, як пам’ять про нього.

До сьомого класу Олександр жив з мамою в Кульчині, у родині дядька. У 2014 році мама вийшла заміж, і хлопець переїхав до села Видраниця Ратнівського району, де продовжив навчання в місцевій школі. У 2015 році вступив до ПТУ № 5 міста Ковель за спеціальністю "маляр-штукатур". Після закінчення навчання працював продавцем-консультантом у мережі магазинів «Жук» у селищі Ратне.

23 червня 2020 року був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України, служив у прикордонних військах. 2 грудня 2021 року демобілізувався.

Після армії працював у Польщі, надсилаючи зароблені гроші на підтримку мами та бабусі.

Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Олександр не вагався ні хвилини — він одразу повернувся додому з Польщі і став на захист рідної землі. Його прикомандирували до 65-ї окремої механізованої бригади, де він служив сапером у званні старшого солдата. Часто телефонував рідним з фронту, будував плани на майбутнє, розповідав про життя на війні. Був чесним, відданим, відповідальним воїном — про це свідчать подяки командира, адресовані його матері за гідне виховання сина.

28 липня 2022 року Олександр загинув в Оріховому Запорізької області, підірвавшись на міні під час виконання бойового завдання. Почалися довгі місяці ідентифікації, бюрократичних процедур та невимовної туги.

Понад чотири місяці родина чекала на повернення сина, онука, племінника... І коли Сашик нарешті повернувся додому, на рідну землю, навіть природа плакала разом з людьми: дощ і сніг зливалися зі сльозами скорботи.

7 грудня 2022 року, з усіма військовими почестями, Потапюк Олександр Миколайович був похований на кладовищі в рідному селі Кульчин. Назавжди залишився молодим — найкращим сином, онуком, племінником, братом і просто доброю, світлою людиною.

Вічна пам’ять Герою! Низький уклін за життя, віддане Україні.

Військові нагороди та відзнаки:

• Орден «За мужність» III ступеня (посмертно)

Публікації про Олександра Потапюка:

• Турійщина попрощалась із загиблим воїном Олександром Потапюком
• Не хотів ховатися: 22-річний полеглий Герой з Волині повернувся за кордону і добровольцем пішов у військо
• Герой з Волині: "Не для того я служив в армії півтора року, щоб тепер ховатися в Польщі"
• Вшановуючи пам’ять земляка, у Кульчині відкрили пам’ятну дошку Герою Олександру Потапюку
• Книга пам'яті: треті роковини загибелі Олександра Потапюка