Савчук Сергій
Сергій Михайлович Савчук, сержант, позивний "Череп"
Народився 27 вересня 1984 року в селі Радовичі Турійського району Волинської області.
Навчався у Радовичівській ЗОШ, середню освіту здобув у Турійській школі на вечірній формі навчання. Змалечку любив усяке залізяччя, любив майструвати, складав велосипеди, навчився їздити на тракторі.
В армію Сергій був призваний у 2003 році. Проходив службу у 169 навчальному центрі у Десні Чернігівської області. А далі уже молодшим сержантом служив на Яворівському полігоні Львівської області. У квітні 2004 року був звільнений у запас.
Коли у 2004 році розпочався Помаранчевий Майдан, Сергій не стояв осторонь: у складі волинських патріотів поїхав у Київ відстоювати права та свободу українців.
Після служби в армії і Майдану хлопець не виявив бажання вчитися, здобув права тракториста і почав працював разом із вітчимом у сільському господарстві «Сальвія».
Під час Революції Гідності Сергій знову у велінням серця поїхав відстоювати право українців на європейський вибір.
Сергій любив життя. Від природи він не був ні воїном, ні борцем, бо мав надзвичайно добре серце. Проте коли у 2014 році ворог розпочав свою підлу війну, Сергій вирушив на захист країни. Він став у лави 51-ої окремої механізованої бригади ім. Данила Галицького. Перший бойовий досвід здобув, будучи командиром відділення БМП, у бою під Волновахою.
Так само, не роздумуючи, наш земляк у перший день повномасштабного вторгнення росії знову став на захист рідної землі. Сергій ніколи не шукав легких шляхів. Не любив розповідати, де знаходиться, як воюється, що відчуває. Завжди говорив: "Все добре, ми переможемо, інакше бути не може". Також не любив військову форму. Двічі був поранений, проте після лікування повертався у стрій до своїх побрамів із 14 Князівської бригади. Він казав: "Як же я можу залишити свою 9 роту? Як же вони без мене, а я без них?"
21 січня 2025 року сержант Сергій Савчук прийняв свій останній бій у Куп’янському районі Харківської області біля селище Першотравневе. Через постійні ворожі обстріли і дронові атаки побратими зуміли забрати тіло лише через 5 днів.
Сергій казав: «Мамо, я не загину. Ми всі вже навчені, ми знаємо, що летить і як заховатися. Але якщо я загину, я впевнений, я там лежати не буду, хлопці мене обов’язково заберуть».
30 січня Сергій повернувся у свої рідні Радовичі, на жаль, "на щиті". Його зустрічала уся громада, рідні, друзі, сотні інших людей. Шлях від початку села був встелений ялинковими гілками смутку і живими квітами любові. А біля дому, біля ставка його зустрічали білокорі берізки, посаджені ним з любов’ю для краси.
Похований Герой з військовими почестями на кладовищі в селі Радовичі.
В пам’яті тих, хто його знав Сергія, він назавжди залишиться позитивним, добрим і веселим хлопцем. Залишиться своїм Сірожкою, як його називали багато односельчан.
Військові нагороди та відзнаки:
- Медаль "Учасник АТО"
- Медаль "Учасник бойових дій. Ветеран війни"
- Медаль "За хоробрість в бою"
- Почесний нагрудний знак «Відзнака командира 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого»
- орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Публікації про Сергія Савчука:
- Сумна звістка: віддав життя за Україну Сергій Савчук з села Радовичі
- Турійщина віддала шану загиблому Герою Сергію Савчуку
