Марчук Богдан
Богдан Сергійович МАРЧУК, солдат
Народився 9 квітня 1974 року в с. Клюськ Турійського району Волинської області у великій, дружній родині. Батьки колгоспники виховували двох синів і троє донечок.
Змалечку Богдан вирізнявся любов’ю до природи, до сільського господарства. Своє бачення прекрасного відображав у ліпленні пластилінових скульптурок, малюнків і виробів з дерева. Навчався в Тагачинській восьмирічній школі з 1980 по1989 роки. Після школи пішов навчатися в Львівське ПТУ за спеціальністю «Слюсар-фрезерувальник», яке закінчив у 1992 році. Після навчання був призваний до лав армії на строкову службу, був водієм-механіком БМП у місті Луганськ. По закінченню служби Богдан повернувся в рідне село. Працював в місцевому колгоспі, пізніше був доглядачем коней.
Десять років працював у Польщі. Повернувшись в Україну, працював у місцевого фермера різноробочим, звідки, 28 травня 2022 року був мобілізований у Збройні сили України. Служив Богдан у 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого..
Зовсім коротке, але не просте життя прожив наш Герой…
Зі спогадів дружини Інни:
«Почали ми зустрічатися з Богданом в 1998 році. Це була любов з першого погляду – палка, взаємна.
Він завжди казав, що будучи ще парубчуком, вже тоді знав, що кохає мене.
Зустрічалися потайки, бо родина була проти наших стосунків. У минулому у мене був чоловік, від шлюбу залишилась дитина, а ще велика різниця у віці між нами. Богдан же був молодим красунчиком.
Хоча а ні вік, а ні моя дитина його не лякали. Він любив мою Риту, як свою рідну дитину. У цивільних відносинах ми прожили 25 років. За цей час пройшли дуже багато всього в житті. Знаючи мої фінансові проблеми, ми вирішили поїхати в Польщу на заробітки, були ми там 10 років.
Приїхавши в Україну (2018 році) почали будувати життя з початку. Побудували будинок, облаштовували подвір’я, почали шукати роботу та жити своїм, новим щасливим життям.
В 2020 році Богданові наснився сон, що він пішов на війну. І він сказав: "Іннуля, нам потрібно одружитися офіційно".
На що я дуже здивувалася, бо теми про одруження ніколи не було.
Він розказав мені про те, який сон наснився і наголосив: "Якщо, не дай Боже, зі мною щось трапиться, я хочу, щоб ти була моя дружина, а не просто дівчина".
І офіційно ми одружилися 26 березня 2020 році. Весілля звісно не було, але святкування у сімейному колі таки відбулося.
На той час Богдан працював у Костюка Олександра на фермі, а я в Турійську помічником кухаря.
У вільний від роботи час, ми завжди проводили разом. Не було такого дня, щоб ми були порізно.
Час ішов, життя тривало. Як і в більшості українців життя зупинилося зі слів "Почалася війна". В перші дні війни Богдан не пішов. Я не відпускала, плакала, просила, щоб він не ішов. На той час, у нас була дуже хвора дитина, яка була прикутою до ліжка. Мені було б тяжко самій. А ще в нього були його коні, яких він дуже любив, і теж не міг залишити.
Коні для Богдана – хобі, це – справа всього його життя. Попри все Богдан пішов служити 28 травня 2022 року. Я просила до останнього, щоб він не йшов, не покидав мене одну. Але це був його вибір, і,на жаль, він мене не послухав.
Для мене це був тяжкий час: розлука з коханим, лежача дитина, коні (яких я дуже боялася). Я мусила справлятися з усіма проблемами сама і водночас підтримувати його.
21 жовтня він приїхав додому, буквально на добу. Вони були у Хмельницькому отримували зброю і їх командир дозволив тим, хто має бажання, з'їздити додому хоча б на добу. А 22 жовтня на ніч він поїхав до своїх побратимів. Це була наша остання зустріч. А остання телефонна розмова була 26 жовтня. він попередив, що їде на завдання. І вже 4 листопада 2022 року мені повідомили з військкомату про зникнення безвісти мого коханого. В цей момент життя для мене зупинилося.
Ця біль, незнання тривало рік. Рік я шукала його всюди, обдзвонювала побратимів, зверталися у різні пошукові служби. Я вірила до останнього, що він живий, сподівалась, що він в полоні.
Але рік пошуків не давав жодної надії і перша звістка про його смерть прийшла з Києва від слідчої, яка вела справу. Вона повідомила, що є збіг ДНК, потрібно приїхати на впізнання.1 листопада 2023 року ми були вже в Києві. Нам надали фото тіла, прикрас, які були на тілі. І всі ознаки підтвердилися, що це мій Богдан.
Додому для поховання тіло привезли 5 листопада».
Захисник України Богдан Марчук загинув 26 жовтня 2022 року під час штурмових дій, у складі 14 ОМБР звільняв від окупанта Харківщину. Майже рік його вважали зниклим безвісти.
Чин поховання воїна відбувся у рідному селі Клюськ 5 листопада 2023 року. Захисника України похоронили з усіма військовими почестями.
Військові нагороди та відзнаки:
- Пам’ятна відзнака Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно)
Публікації про Богдана Марчука:
- Турійщина попрощалась із загиблим воїном Богданом Марчуком
- Пам’яті захисника Богдана Марчука
- 26 жовтня минуло три роки з дня загибелі у російсько-українській війні Богдана Марчука
