Дмитрук Дмитро
Дмитро Якович Дмитрук, старший сержант, позивний "Кум"
Народився 2 травня 1988 року в селі Радовичі Турійського району Волинської області в трудолюбивій і шанованій родині Дмитруків. Навчався у Радовичівській дев’ятирічній школі. За спогадами вчителів місцевої школи, з ним було легко, він був розумним, начитаним, особливо цікавився історичною літературою. А часом було складно, на все мав свою власну думку і не соромився її відстоювати. Часом дивував наполегливістю, завжди був людиною слова. З однокласниками любив брати участь у цікавих заходах, виставах, був неперевершеним актором на різдвяних вертепах.
Після закінчення школи навчався в Нововолинському електромеханічному технікумі за спеціальністю «Обслуговування комп’ютерних інтелектуальних систем і мереж». В Одеській державній академії холоду Дмитро отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Комп’ютерна інженерія».
Ніколи не цурався простої сільської праці, допомагав батькам у господарстві, ремонтував автомобілі, деякий час їздив на роботу за кордон, багато праці доклав до зведення будинку братові Олександру.
У 2016 році одружився на своїй коханій Софійці. Згодом у молодій сім’ї народилося двоє синочків – Арсенко та Микита.
На захист рідної землі Дмитро став за покликом власного серця, підписавши в квітні 2024 року контракт. Боронив Україну у складі 100 окремої механізованої бригади. Свій останній бій старший сержант Дмитро Дмитрук прийняв 20 березня 2025 року у Торецьку Донецької області.
Коли труну з тілом Героя привезли на рідну землю, село зустріло свого земляка на колінах. Дорогою скорботи і шани Дмитра супроводжували синьо-жовті та червоно-чорні прапори і живі квіти. Побратими, рідні, друзі й земляки проводжали воїна в останню земну дорогу, схиляючи голови перед його подвигом.
Поховали Героя з військовими почестями. У цей день все було сповите невимовним сумом, а кожен подих вітру ніби шепотів молитву за упокій душі Героя. Осиротіли двоє маленьких синочків, невимовний біль наповнив серця дружини, матері, яка у річницю смерті чоловіка втратила ще й сина. У глибокому смутку брат і сестра, рідні та близькі. Радовичі втратили свого сина, Україна – незламного Воїна Світла.
Пам’ять про Дмитра житиме завжди у серцях рідних, у спогадах побратимів, у кожному мирному світанку над Україною. Його відвага і любов до Батьківщини стануть дороговказом для майбутніх поколінь. Він не просто воював – він творив історію, віддавши життя за те, щоб його діти, його земляки, його народ жили у вільній країні.
Нагороди та військові відзнаки:
- Почесна відзнака командира 2 механізованого батальйону за бездоганну службу та виконання бойових завдань
- Орден "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно)
Публікації про Дмитра Дмитрука:
