Вечір пам’яті загиблого героя Івана Ващені
У Дулібівському будинку культури відбувся вечір пам’яті, вечір спогадів, присвячений десятим роковинам загибелі військовослужбовця Івана Ващені у російсько-українській війні. Світлий, привітний, усміхнений, з надзвичайно гуманною професією – ветеринар Іван не думав, що прийде час, коли доведеться одягнути однострій і захищати країну від російського агресора. Та у перші дні війни 2014-го він як справжній чоловік та син своєї країни став на захист, а 17 червня його життєва стежина була обірвана…
Аби віддати данину пам’яті земляку, чиє ім’я одним з перших було записане до числа Героїв, які стали у стрій Небесного легіону українського воїнства, працівники та аматори Дулібівського і Турійського будинків культури спільно із шкільною родиною села Дуліби організували творчий захід пам’яті Івана Ващені, а також всіх героїв, які поклали своє життя на вівтар незалежності України, зокрема й земляків Миколи Столярука, Артура Новосада, Богдана Гороцюка, Сергія Касьяна.
Усе в той вечір було особливе, пронизане болем і глибокою шаною, – кожне слово, пісня, танець. Адже пам’ять – це те єдине, що увіковічнює подвиг наших військових.
Під час вечора Іван оживав у сімейних світлинах, у словах дружини Людмили, донечки Христини, сина Максима, а також рідних, колег, сусідів.
У Книгу пам’яті Героїв України записаний життєвий шлях і мешканця села Туричани:
Ващеня Іван Петрович народився у селі Тельчі Маневицького району 6 лютого 1971 року в сім’ї колгоспників. Ріс дуже добрим, кмітливим й допитливим хлопчиком. Мама дивувалася, що понад усе любить читати книги. З 1982 по 1990 рік навчався в Тельчінській восьмирічній школі, а з 1990 по 1992 рік – в Красновольській середній школі. Хоча він і добре вчився в школі, та не цурався ніякої сільської роботи.
У 34 роки його ненька залишилася вдовою з п’ятьма малими синами. Тато трагічно загинув й хлопці мусили рано подорослішати. Чи не найдужче цю втрату пережив Іван, бо у свої 11 добре розумів, яка тепер на них, братах, лежить відповідальність.
А ще Іванко змалку любив тварин і мріяв стати ветеринаром. Мрія здійснилася. Після закінчення школи вступив до Рожищенського зооветеринарного технікуму. Правда, навчання перервала повістка на строкову службу, яку юнак проходив у танкових військах на Житомирщині. Повернувшись з армії, закінчив навчання й за розподілом у червні 1997 року опинився в Туричанах – хлопця взяли на посаду ветеринарного фельдшера у колгосп «Волинь».
Доля завела Івана до оселі коханої Людмили, з якою він одружився 25 листопада 1997 року, а після Різдва взяли церковний шлюб. У них народилося двійко дітей: донечка Христина та синочок Максим.
У перші дні війни Іван Ващеня був мобілізований у 51-шу окрему механізовану бригаду. 17 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив в оточення. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані, стріляти було можливо тільки навмання. Перед тим, як розбили прилади командира танку, він встиг помітити гранатометників, що ховались неподалік. Екіпаж зробив постріли у бік ворога, але не влучив. Щоб не віддати бойову машину в руки ворогів, воїни прийняли складне і героїчне рішення – полягти смертю хоробрих.
Вічна пам’ять і шана Героям!
