«Серце надії»....
«Серце надії»: у Турійській громаді відкрили пам’ятний знак зниклим безвісти Захисникам.
У Турійській громаді з’явилося місце, де надія має своє обличчя, пам’ять — свої імена, а очікування — своє серце. Біля приміщення нинішнього Будинку школяра (колишньої райдержадміністрації) відбулося відкриття пам’ятного знака «Серце надії», присвяченого Захисникам України, які зникли безвісти. Поруч знаком у вигляді серця встановлено стенд із фотографіями наших земляків, доля яких сьогодні невідома. Їхні обличчя дивляться на нас із фотографій, а прапори, що майорять вгорі, символізують те, що об’єднує всіх, хто чекає, — віру в повернення додому.
2 вересня тут було багатолюдно — зібралися родини, друзі, побратими зниклих безвісти воїнів, представники громади та небайдужі турійчани. Для когось це була пам’ятна подія, а для родин — ще один момент, коли їхній біль, надія та очікування розділила громада.
Ведучі заходу Інна та Юрій Мірчуки говорили про найважливіше — про тих, кого сьогодні немає поруч, але кого продовжують любити, чекати й шукати. Про матерів і дружин, які живуть від дзвінка до дзвінка, про дітей, які чекають на повернення батьків, про побратимів, які не залишають своїх навіть тоді, коли зв’язок із ними втрачено. Бо зниклий безвісти — не означає забутий. За кожним фотознімком — людина, родина, мрії, плани та життя, яке війна розділила на «до» і «після».
Особливо зворушливо звучали українські тематичні пісні у виконанні народного колективу Будинку культури «Народна криниця» та дуету «Два крила». У їхніх голосах були і біль, і любов, і молитва, і та особлива українська надія, яка вже не одному поколінню допомагає вистояти навіть у найважчі часи.
До присутніх звернувся Турійський селищний голова Олексій Безсмертний, висловивши підтримку родинам зниклих безвісти Захисників, він зокрема сказав:
- Сьогодні ми зібралися біля «Серця надії», біля дошки надії, на місці надії… Ми всі сподіваємося і зичимо, щоб ті наші земляки, чиї світлини є тут, і ті, світлин яких немає на стенді, але кого ми сьогодні вшановуємо, повернулися додому живими. Ми хочемо, щоб фотознімки Захисників, розміщені на цьому стенді, зникали звідси, але зникали з тієї причини, що Вони живі, ми всі щиро бажаємо, аби ці знімки не перемістилися на Стелли пам’яті. ..
Представники громади поклали квіти до Дошки пам’яті біля Будинку культури. Хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність України, а також усіх чиє життя забрала ця жахлива війни.
Урочиста частина заходу продовжувалась тими зворушливими піснями й поетичними словами, що викликали щиру сльозу, а по її завершенні відбулася невимушена розмова родин безвісти зниклих Захисників з представниками влади.
Тепер наша громада має те місце, де можна зупинитись, подивитись в очі тих, кого чекають, і подумки сказати: «Ми пам’ятаємо. Ми віримо. Ви не самі», бо «Серце надії» — це більше, ніж пам’ятний знак.
